-Дуже швидко я, дідусю,
Вдома вчу усі уроки,
Вража фізика єдина
Завдає мені мороки.
Поспішаю в теніс грати,
Взяв ракетку, одягнувся:
Що в нас швидше: звук, чи світло?
Підкажи, бо я забувся.
Вчителька щось торочила,
Якісь цифри написала,
Два параграфи завчити
У підручнику сказала.
Дід кахикнув: -Не смертельно,
Якщо фізики не знаєш,
Є закон простий, доступний –
Ти його запам’ятаєш.
Все доводять науковці,
В кожного своя ідея,
Та найшвидша є у світі,
Це, Андрійку, діарея.
Діє, клята, блискавично,
Швидкість цю не повернути,
Слово мовити не встигнеш,
А чи світло те ввімкнути.
Он у нас в Верховній Раді
Горе це не всіх минуло,
Тут без фізики й законів
Владу вмить, як вітром здуло.
Різну швидкість прославляли
Оті всякі фарадеї,
То були щасливі люди –
Не було в них діареї!
Ну Катеринко-БРАВО! БРАВО! Вже сміх до сліз...Це як весна в зимову погоду, вже стікає сніг. І тих струмків не спинити, ото насмішили. Та щоб ВИ наша шановна, ще років сто прожили, не раз нас розсмішили! Дякую!!
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Браво! Браво, Ніночко Вашому чудовому експромту!І Вам до ста років з бідою не знатись і щиро сміятись!