Коли природа спочивала,
Оксану мати сповивала
Між тонів сірих, непривітних,
Дощів, туманів придосвітніх.
Де все живе тепла шукало
Її оселю зігрівало
Оте невидиме шатро,
Що із собою в світ несло
Щось ніжне, чисте і жада́не
У материнську любов вбране.
Роки́ пливли собі, шуміли,
Птахи́ у вирій відлетіли
Забрав й Оксану вир життя...
Десь на бруківках міста Львова
Вже закладалася основа,
Фундамент з назвою майбутнє
Де ще одне ім'я присутнє.
Вже нероздільне, на роки́,
Олег, що попросив руки́
І ру́ки їх сплелись замка́ми,
До́чки прийшли до тата й мами...
Тут вже й онуки на порі
Світло дають новій зорі,
Що вишита з любов'ю мами,
Звучить чарівно голосами
Такої дружної сім'ї
Заслуга звісно тут й її.
Ще Сонце світить, скрипка грає,
Оксану весь загал вітає!
Нехай прийде мирна пора.
Любові. Радості й Добра!
Щиро.
Від Олекси і Терези.
