Мудрі поговірки –«Не дозволяй душі лінитись, її обов’язок – трудитись», або ще така – «Щоб у ступі воду не товкти, лінь проганяй від себе ти».
Красиво сказати - це одна справа, а красиво зробити – інша.
От так і я. Коли в’яжеться в голові щось красиве – потрібно зразу записати, бо як полінишся, то через деякий час воно забувається.
Особливо в нічний час… Зрозуміло, що не хочеться серед ночі вставати, щоб записати думки. Але… не записала – вважай, що пропало. До ранку забулося...
Листаючи старі записи, знайшла цікаві назви наших українських сіл.
І згадалася поговірка про те, що народ, як скаже, то наче на довгий час зав’яже.
* * *
Ось назва села – Погорільці…
В уяві зразу село, на яке напали якісь варвари, чинили пожари, підпалюючи все навкруги.
А воно, на диво, інша історія… Їхали возом чоловіки і везли бутилі з самогоном. Щоб скляні бутилі не розбилися, намостили соломи у віз, ще й соломою між
бутилями поперемощували.
Чи то коні чогось злякалися, чи, можливо, чоловіки були занадто веселі, хто його знає. Чогось коні понеслися так, що напевне, не можна було їх своєчасно зупинити. Бутилі підскакували на тому возі допоки не розбилися…
- От тобі й… « по горілці» - крикнув один із чоловіків, добавляючи при тому «красномовні чоловічі вирази».
Так і появилася назва села.
* * *
А це – оригінальна бувальщина із Полтавщини про кмітливого водія автобуса, який курсував між двома районними містечками.
Далекі вісімдесяті роки минулого століття з маленькими тісними автобусами, яких називали «Пазиками». Були автобуси й більші - ЛАЗи, але вони «знали своє місце», тобто їх маршрут пролягав між обласними центрами, чи країнами, не зупиняючись у невеличких селах.
Так от – літня спека… Недільний день… У «Пазик» набилося людей, що ніде ногою стати. Водій – добра душа – зупиняється, де попросять і підбирає народ ще й по дорозі, бо кожному ж хочеться їхати. Відкриті вікна, люки на передній і задній частинах автобуса, але це мало допомагає. Народ, як у сауні... Хто стоїть, хто ледве держиться, бо в руках сумки, відра і тому подібне.
А водій старається, щоб і людей заспокоїти, які невдоволені тіснотою, і себе не обидити. На зупинках, і кожному, хто де попросить – зупиняється, аби тільки заспокоїти незадоволених. Автобус доїжджає до перехрестя доріг. На стовпі висить знак зі словом «Бздов»...
Водій зупиняє автобус і на весь салон, піднявшись зі свого місця, голосно об’являє: «Шановні пасажири, хто наБздів – виходьте…
Тут, наче безплатним медом усіх пригостили. Тих, що потрібно було вийти – провели майже з оплесками, а ті, що «висіли на одній нозі» зразу повеселіли, розслабилися і довго ще обговорювали цю пригоду.
В.Ф.– 06.11.2026
ID:
1071980
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.11.2026 15:50:36
© дата внесення змiн: 11.11.2026 16:01:39
автор: Веселенька Дачниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, Веселенька Дачниця, розвеселили шедевральними 
