порА осІння. прИшлий листопАд,
морОзів ще не чУтно та вже блИзько.
опАле лИстя, спить похмУрий сад,
густИй тумАн крадЕться нИзько - нИзько...
зірвАлись крИжні спрИтні, у полІт,
лишИвши кола, вОрсклі, ще не скУтій.
полОщать води коси, впАлих віт,
і лІтні прИстрасті остУжені, спокУті.
із вИру пАм'яті лиш Образ долинА,
Я ж спОгади, мов бІсер нанизАю
та дАвня тУга нИє, не минА,
немОв знахОджу та не повертАю...
прозОра пОстать нІжна і стрункА
стоЇть поОдаль, не злякАти б, бОже!
осІння рИма склАдна і дзвінкА,
летИть на зУстріч, чи впізнАє? мОже...
порА осІння. прИшлий листопАд,
на нЕбі жЕвріють такІ далЕкі зорі,
тягнУсь до нИх, порУшуючи лад,
крІзь нАтяки строфИ, такІ прозОрі...
