Ти — відьма, а може, ти трішки мольфарка,
Дощами дрібними малюєш красу.
У тебе із жовтого листя фіранки,
А вітер руду розплітає косу.
Ти — дівчина мила, а може, пустунка:
То погляд ясний, то задумливий враз.
То сміхом заллєшся, весела чаклунко,
То казку нашепчеш про літо для нас.
То зранку примхлива, то сонцем зігріта,
То вітром женеш хмаровиння з небес.
То золотом щедро прикрасиш півсвіту,
То сріблом туманним закутаєш ліс.
В шафрановій сукні кружляєш у танці,
То росами тихо навіюєш сни.
А вранці малюєш на кожному ґанку
Химерні узори ранкової мли.
То сиплеш на землю багряні коралі,
То вітром зриваєш останні листки.
І навіть коли небеса посіріли,
Ти сиплеш під ноги осінні зірки.
Ти — відьма, а може, ти трішки мольфарка,
Тобі до снаги і печаль, і дива.
Ти навіть у сутінках — справжня казкарка,
В якій золотиться осіння краса.
08.11.2026
Чудовий образ 
