|
Олександр Васильович Медведчук
(25 червня 1990 р.н. - 27.01.2023 р.).
Старший солдат гранатометного відділення 2-ої роти
спеціального призначення військової частини А-4025.
Смерть настала внаслідок гострого інфаркту.
Помер Олександр Васильович 27 січня 2023 року.
Слова подяки
В скорботний час ми всі зібрались
Віддати шану земляку
Та слова вдячності сказати
Герою – Саші Медведчуку.
Він є Герой! Пройшов крізь пекло
Й митарства страшної війни,
Де на шляху орда все стерла,
Де міст і сіл вже не знайти,
Де так сміливо і відважно
Бійці боронять рідний край,
І на війні їм вже не страшно –
Лиш тільки зброю підганяй.
За нашу правду і свободу,
За незалежний вільний шлях
Для українського народу
Ці хлопці б’ються у боях.
Поклавши все життя на плаху
Цієї страшної війни,
Наш Медведчук пішов без страху
В Небесне Військо, де вони
Щитом постали і стіною,
Непробивною для орди,
І всіх закрили нас собою –
Небесні Ангели-Сини!
Сьогодні в цім священнім місці
В нас хлопців – цілий легіон!
Для вас, бійці, наші армійці,
Наш доземний усім уклін!
,
Подяка вам, від всіх пошана,
Ви в нашій пам’яті завжди.
Вас пам’ятає Україна,
Бо Ви її усі – сини!
***********************************
Попередні вірші:
Втратили бійця
Страшна війна – кругом лиш горе,
Земля в руїнах, у вогні.
Вже море сліз і ріки крові.
У горі линуть дні сумні.
Цей час - як день, як та хвилина...
Волає горе у кутку.
Війна забрала в мами сина,
Зоставила сльозу гірку.
Вона забрала й чоловіка,
Дитя без батька залишила...
Тепер чекати вже нізвідки..
Дай, Боже, їм терпіння й сил!
Хоча його й похоронили,
Але не віриться очам,
Що він не буде більше з ними,
Що він тепер - на небесах.
А на землі лише могила,
Над нею прапор угорі,
Тріпоче вітер ним щосили...
Міняють ночі дні сумні.
***********************************
Немає Саші
Війна смертельною косою
Зриває наш найкращий цвіт
І туга гіркою сльозою
Вмиває землю стільки літ.
Встеляє кров'ю молодою,
Якою скроплені поля.
Синів, що знищені ордою,
Приймає матінка-земля.
Все більше множаться могили,
Над ними жовто-синій стяг.
І чути стогін: Сину! Сину…
До ночі зранку скрізь щодня.
Немає й Саші вже три роки,
Але, здається, один день.
Ще досі чути його кроки,
Мигне деінде його тінь.
Гарячим болем стисне в грудях
У мами серце, як вогнем,
Слова зірвуться:- Люди.. люди…
Та й стихне стогін.. лише – щем.
***************************************
Боєць
Тут вітер холодний лиш стяг розвіває,
Могила, ще свіжа, в зажурі стоїть.
І мати зчорніла за сином ридає.
Для неї життя зупинилося вмить.
До рук узяв зброю за щастя й свободу,
Щоб діти в майбутньому краще жили,
Від ворога землю звільнить для народу.
Тож будні солдата важкими були.
Між хлопцями так на війні повелося:
Своїм побратимам ти завжди - як брат,
Жахіття і біль їм пройти довелося,
І ворога гнали – ні кроку назад.
В запеклих боях час летів дуже швидко,
Війна для солдата лиш горе несла.
Життєва струна натягнулась, мов нитка,
І доля в цей час невблаганна була.
Поранення... Далі - військові шпиталі,
Контузія також давалась взнаки,
А ще операція, муки... Подалі
Він вперто відгонив тривожні думки.
Як міг, за життя своє мужньо боровся,
В життєвім двобої не бачив вини.
І серце бійця молодого здалося -
Смерть сина забрала назавжди з війни.
Зима затужила і вітер ридає,
Та стяг жовто-блакитний тріпоче вгорі,
А тут, у могилі, боєць спочиває,
Лиш в снах він до мами прийде уночі.
ID:
1071978
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 11.11.2026 15:02:53
© дата внесення змiн: 11.11.2026 15:18:53
автор: Ольга Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
