Дивись на небо - чистоту шукай:
паде із віт от-от останній злотий...
Було - ген-ген! - ходила ти у гай*.
Немає квітки, лиш дерева-готи...
яких мовчання стане затяжним,
одежі їхні - литі по фігурі.
О, скільки ними пережито зим!
А до весни стоятимуть похмурі.
І буде тиша, мов забутий храм.
Та протяги у ньому, гул піддашшя...
І скрипне стовбур: "Більше не віддам.
Вже й так забрали. Я не Авраам -
і вірую, й питаю: "Нащо?!"
.............
"А я у гай ходила..."( П.Тичина)
