Вже листям вкриті тротуари.
Відчутна осені туга.
А в небі — сірі, важкі хмари,
З них сіє мжичка дощова.
І настрій осені — в мінорі.
Тремтить в повітрі гіркота
Останніх квітів на осонні,
Тьмяніє вже їх красота.
Дерева мокрі й напівголі,
Дощем прикриті, як плащем.
Сумують у своїй покорі,
Від цього теж тягучий щем.
Меланхолійна пізня осінь
Заполонила все довкіл.
Та раптом неба ніжна просинь
Розділить сірість хмар навпіл.
І звідти сонечко прогляне,
Як підбадьорення для нас.
І навіть дощ йти перестане,
Нехай хоч на короткий час.
Промінчик теплий затанцює
Веселий, жвавий свій танок.
А потім далі помандрує,
Сховавшись знов поміж хмарок.
