Зав’яжу я душу в вузлик свій…
Дарував її, не тій людині всюду.
Лиш для себе в серці жменьку вій,
Кого зрадив хтось — не позабуду.
Становлюсь з роками лиш сильніш,
І сміюсь від болю крізь негоду.
Згадую я холод днів давніш…
На плечі тату, армійського походу!
Не забути всіх моїх друзів,
Їм з полів додому не вертатись,
Та у снах всміхаються з тіней
Уходя за нас, живих, молитись.
Защемить у серці в сотий раз,
Лиш на фото пам'ять у вертеті.
Все мине, забудуть в пітьмі нас —
Просто Ми дивились в вічі смерті!
Зав’яжу я душу в вузлик свій…
Дарував її, не тій людині всюду.
Лиш для себе в серці жменьку вій,
Кого зрадив хтось — не позабуду.
