Ти давала надію, ховала гріхи,
Ти зерно в свої груди приймала.
Над тобою у небі кружляли птахи,
А ти тихо від болю страждала.
Коли сніг накривав ти тримала життя,
Ніжно мрії в собі колисала.
Хтось навічно знайшов у тобі укриття
І ти мовчки війну проклинала.
Кров людська ніби дощ окропила тебе,
Будуть сходи весною полями.
І картина із маків в житах розцвіте,
Зранку вмється рясно сльозами.
14.11.26р. Олександр Степан.
