Мій листопаде, ти, як клич, сурма,
Оголюєш усю життєву сутність.
Крамола не у тобі - могутність,
Підводкою лишається все пряма.
Словом не крути, щоб одурити,
Мудрець завжди знайдеться на таке.
Ти віднайди, з народження, людське,
Щоб в грудях отруту не душити.
Отрута, що ніч, зловіщо-темна,
Та посеред хмар серп місяця мигтить.
Ось це і є, ота, - істини мить, -
Уклінна милість Господу доземна.
Здолати зло облуди у собі,
Коли в миру враждує брат на брата.
За гріхи усі прийде розплата, -
Душа, мов сонце, - вбережи в ясноті.
14.11.26
світлина: Валентина Ланевич
