— Ну, добре! Спробую зайти пізніше.
Того вечора Сашко навідувався до Уляни ще кілька разів, проте щоразу її мама лише спокійно казала, що доньки досі немає, не виявляючи жодних ознак хвилювання. Зрештою Сашко вирішив більше їй не набридати й пішов до себе. У цей день він так і не побачив Уляни.
Вдома Сашко неквапливо заварив свіжого чаю й увімкнув старий телевізор, де йшов якийсь чорно-білий фільм. У кімнаті панувала тиша, лише годинник на стіні відмірював хвилини. Коли стрілки показали, що вже зовсім пізно, він підійшов до вікна й глянув на темний двір, де свіжий серпневий вітер ліниво ганяв перше сухе листя під світлом тьмяних ліхтарів.
Сашко стояв біля шибки й просто не знав, що думати. У голові не було жодних чітких здогадок — ані причин, ані пояснень. Постоявши так ще трохи, хлопець вимкнув світло й ліг спати.
