А молодість – бешкетниця незрима,
Візьме і біля серця защемить.
Згадаються літа мої… і зими,
А серед них якась чутлива мить.
Чому ти, юність, ще ведеш стежками,
Якими вже не ходжу стільки літ.
Туди, у двір… і на поріг до мами,
В садок, де абрикрос і вишень цвіт.
Я безсумнівно подорожам рада,
То посміхнусь, то плачу, мов дитя.
Бо пам'ять, це і смуток і відрада,
Коштовний зріз прожитого життя.
Вже молодість далеко за порогом,
І зрілість вже не ті думки несе.
Поволі йду, не мчусь уже прожогом…
І юності я вдячна за усе.
