Світ! Почуй! Не спіши! Схаменися!
У безодню чимдуж не лети!
Навкруги хоч на мить роззирнися,
усвідом цю загрозу й спини!
Бо вона вже для всіх, не точкова.
Людство знов підійшло до межі.
Для безумців війна — гра військова.
Для всіх інших — лихі віражі.
Понівечені долі та сльози,
кров, пожежі, біль, відчай і страх.
Коли плутати вибухи й грози
стало звично, й дітей на руках
дуже міцно до серця горнути,
й шепотіти: «Нас, Боже, спаси!
Боже милий, хай виживуть діти!
Не залиш нас і всіх вбережи!»
Та, на жаль, ще не всі розуміють,
як це — бути в реаліях війн.
І байдужістю совість руйнують,
що призводить до гірших ще змін.
Та немає гарантій, що з часом
життя тих, хто стояв осторонь,
буде так само сито і ласо
прямувати до їхніх долонь.
Ще в них буде можливість відчути
на собі всю мерзенність війни,
раз зуміли про неї забути,
щит зробивши з чужої спини.
Щит із тих, хто життя покладає,
захищаючи землю свою,
п'ятий рік цю війну проживає
у хиткому тилу чи в бою.
Буде пізно тоді щось волати
і казати: «Якби ж я це знав!»
— А ти справді хотів усе знати?
Чи стурбованість просто вдавав?
Світе! Чуєш? Не будь же байдужим!
Зупини лихоліття війни!
Пробуди всіх людей й бувши дужим,
цей сценарій жахіть відміни!
