***
На цих осколках виросте трава.
І подорожник випустить пелю́стки.
Й, коли весна прокинеться жива,
до світу простягати буде руки.
І, може, вітер віджене громи.
І, може, зливи змиють краплі крові.
І буде хтось, народжений людьми,
молитись небу в намірі любові.
І буде світ розвеснено цвісти.
І буде забувати, за-бу-ва-ти....
Як землю протинали скрізь хрести
і як під ними плакали пилати!
І як зростали відчаї могил!
І як щодень здавалось, наостанок
просили в Бога ще на трохи сил:
на вечір, і в надії ще - на ранок...
А, поки ще осколки і зола,
і патьоки чорнезні - під ногами,
змагаємо щосил супроти зла,
котре не знає стриму понад нами!
20.11.26 р.