Тривожний сон в годину дощову,
Немов буревій, грім із грозою,
На дуже спраглу висохлу траву…
Дощу нема, лише горить земля
І плаче поруч – не засне маля.
Думка, як промінчик оживає,
Спогадами - у далекі роки.
Круглесеньким маленьким маячком,
Де діти і дорослі – молоді
Залишились, як каплі на воді…
А життя закрутить, наче вихор,
В його повсякденній круговерті
Мовчанням… на сповіді відверті…
Силу дощу не кожному збагнути,
Як і те, що було, чи мало бути...
І лише сни, ті неспокійні сни,
Мов судді… все клубочаться вони.
В.Ф.- 03.11.2025