Як сіро, сумно, холодно, дощить...
На шибці сріблом крапелька блищить.
І сонечка немає кілька днів...
На підвіконня горобець присів,
Заглянув у вікно, а там, о диво,
Червоне горня дивиться грайливо.
Повернеться своїм яскравим боком
Та підморгне блискучим хитрим оком.
— Агов, горобчику, як там життя назовні?
Не затишно, мабуть, на підвіконні?
Будинки в місті сумом оповиті
В туманному густому оксамиті.
Ти змерз? Я бачу: зовсім мокрі крила,
Погода ця тебе вже геть втомила...
А я в собі ховаю чай гарячий,
Та ти, напевно, вже і сам побачив.
Та як тебе зігріти, я не знаю,
Я — горнятко, не птах, я не літаю...
Та наче став теплішим вітерець, —
У відповідь цвірінькнув горобець, —
Бо навіть під дощем і через скло
Зігріло пташку горнятка тепло.
13.11.26