Як сіро…

Як  сіро,  сумно,  холодно,  дощить...
На  шибці  сріблом  крапелька  блищить.
І  сонечка  немає  кілька  днів...
На  підвіконня  горобець  присів,
Заглянув  у  вікно,  а  там,  о  диво,
Червоне  горня  дивиться  грайливо.
Повернеться  своїм  яскравим  боком
Та  підморгне  блискучим  хитрим  оком.

​—  Агов,  горобчику,  як  там  життя  назовні?
Не  затишно,  мабуть,  на  підвіконні?
Будинки  в  місті  сумом  оповиті
В  туманному  густому  оксамиті.
Ти  змерз?  Я  бачу:  зовсім  мокрі  крила,
Погода  ця  тебе  вже  геть  втомила...

​А  я  в  собі  ховаю  чай  гарячий,
Та  ти,  напевно,  вже  і  сам  побачив.
Та  як  тебе  зігріти,  я  не  знаю,
Я  —  горнятко,  не  птах,  я  не  літаю...

​Та  наче  став  теплішим  вітерець,  —
У  відповідь  цвірінькнув  горобець,  —
Бо  навіть  під  дощем  і  через  скло
Зігріло  пташку  горнятка  тепло.

13.11.26

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072330
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2026
автор: Наталі Рибальська