|
Кленовий лист, як рудий лис,
у кадрі осені завис —
бо зиму ждав.
Надію мав, що не впаде
й свою тим мрію збереже
— не прогадав.
А вітер, що з дерев зривав
останнє листя, все питав:
— Скажи, малий!
Навіщо та тобі зима,
яка прийде, ще й не одна.
Не будь дурний!
Мороз, хурделицю зима
з собою принесе, й сама
— неначе лід.
Завжди холодна і складна,
захоче, то за ніч вона
забілить світ.
Вона ж умить тебе скує,
морозом лютим огорне,
візьме в полон.
Спускайся краще до своїх.
Чого чекаєш? Може, сніг?
Та краще — сон.
Опале листя, що в саду
зібрали в купочку одну,
і ти б там ліг.
А що на гіллі? — Самота.
І з часом зникне та краса,
що ти беріг.
Ну як один ти проживеш?
На цьому гіллі не заснеш
— настане край.
Подумай добре і рушай,
пораду вітрову приймай
— про себе дбай.
Лист слухав вітер і мовчав,
хоч довго той його повчав.
А думав так:
— Хоч я малий, але живий.
І хоч зимовий вітер злий,
я — все ж вояк.
Бо що за радість — впасти в бруд?
Такий собі невдячний труд,
найлегше це.
Я іній, схожий на кришталь,
у мріях бачив й сніжну даль,
і сніг в лице.
Нехай мороз мене скує,
й кленове золото моє
покриє лід.
Та я побачу щось нове,
і, може, сніг мене візьме
у свій політ.
І, якщо навіть упаду,
все ж просто так не пропаду,
залишу слід —
багряний відблиск на снігу
зима помітить на бігу
й притишить хід...
ID:
1072405
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 19.11.2026 00:26:32
© дата внесення змiн: 19.11.2026 00:26:32
автор: Tanita N
Вкажіть причину вашої скарги
|