Дещо про мрію

Кленовий  лист,  як  рудий  лис,
у  кадрі  осені  завис  —
бо  зиму  ждав.
Надію  мав,  що  не  впаде
й  свою  тим  мрію  збереже
—  не  прогадав.

А  вітер,  що  з  дерев  зривав
 останнє  листя,  все  питав:
—  Скажи,  малий!
Навіщо  та  тобі  зима,
яка  прийде,  ще  й  не  одна.
Не  будь  дурний!

Мороз,  хурделицю  зима
з  собою  принесе,  й  сама
  —  неначе  лід.
Завжди  холодна  і  складна,
захоче,  то  за  ніч  вона
забілить  світ.

Вона  ж  умить  тебе  скує,
морозом  лютим  огорне,
візьме  в  полон.
Спускайся  краще  до  своїх.
Чого  чекаєш?  Може,  сніг?
Та  краще  —  сон.

Опале  листя,  що  в  саду
зібрали  в  купочку  одну,  
і  ти  б  там  ліг.
А  що  на  гіллі?  —  Самота.
І  з  часом  зникне  та  краса,
що  ти  беріг.

Ну  як  один  ти  проживеш?
На  цьому  гіллі  не  заснеш
—  настане  край.
Подумай  добре  і  рушай,
пораду  вітрову  приймай
—  про  себе  дбай.

Лист  слухав  вітер  і  мовчав,
хоч  довго  той  його  повчав.
А  думав  так:
— Хоч  я  малий,  але  живий.
І  хоч  зимовий  вітер  злий,
я  — все  ж  вояк.

Бо  що  за  радість  —  впасти  в  бруд?
Такий  собі  невдячний  труд,
найлегше  це.
Я  іній,  схожий  на  кришталь,
у  мріях  бачив  й  сніжну  даль,
і  сніг  в  лице.

Нехай  мороз  мене  скує,
й  кленове  золото  моє
покриє  лід.
Та  я  побачу  щось  нове,
і,  може,  сніг  мене  візьме
у  свій  політ.

І,  якщо  навіть  упаду,
все  ж  просто  так  не  пропаду,
залишу  слід  —
багряний  відблиск  на  снігу
зима  помітить  на  бігу
й  притишить  хід...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2026
автор: Tanita N