Зібрались якось на нараду
Півень, мавпа і змія...
На гору дерлися до ладу,
Але гора — вона здаля:
Приступиш ближче — темна яма,
Багна чи чогось там іще...
В дорозі «вниз» зчинилась драма:
Хтось комусь щось чогось натще...
Зробили знимки в півдорозі,
Складались тут — стояли там.
Змія звивалася, не в змозі
Цікавість стримати до драм.
Кидала мавпа вгору гранату
Й ловила вправно — так аж ну!
Сердився півень, м'яв зім'яту
Змією й мавпою траву.
Товклися довго. Сутеніло.
Хтось комусь щось і десь шкребе.
Змія узялася за діло —
Сичить і звеличує себе.
Всі на горбочку повсідались
І мовчки слухали її —
Хто як умів, так усміхались,
Поки що цілі і живі.
Хтось говорив ізолювати
Від інших мешканців лісів
І мавпу, і її гранату.
А півень кукурікав. Сплів
У голові підступні плани,
Газету в руки їй вручив,
Дав ручку: «Напиши ДВОРЯНИ,
Як я тебе колись учив».
Писали довго, довше злились —
Все розбігалися букви.
Як загриміло, всі скотились як
В багнюку, з лаврами.
Вінки вчепили на всі груди,
Сушили зуби до зірок.
Уже як є, уже як буде.
Вплели гранату вінок...