Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Скільки ж їх, загублених ізгарячу,
У загаті часу потонулих...
Не лічила.
Оживають спомини минулі.
Чом ти, птахо, тишу стрепенула —
Чи тривожачись, чи просто бавлячись?
В чім причина?