Білим птахом на небі хмаринка,
Вдаль, за обрій, тихенько пливла.
Десь ще буде остання зупинка -
Дощ проллється, мов чиста сльоза.
А, наразі, в серпанку проміння,
Сонця лик милував спішний день.
М’яті трави, вузли із коріння,
Смирні крони - шукало натхнень.
Пізню квітку, прив’ялу частково,
Що втрачала свою вже красу.
В часоплині утрати не ново -
Їх в душі я своїй збережу.
Понесу теплу згадку у зиму,
Що стоїть на порозі уже.
Хай там що - уперед я ітиму,
Хоч і жаль таки в грудях пече.
19.11.26
світлина: Валентина Ланевич