Твоє мовчання ввічливо цілує мою руку,
вкотре ,я тікаю в куток темної шафи ,
де міль уперто буде виїдати думки…коли це вже станеться.
Хворію твоїм голосом і цвіллю,
який відроджується в мені знову і знову
як природній процес…. кавою експрессо на вокзалі…
твоїм зв’язаним браслетом…твоїм поглядом…
І я марю знову початком застуди від переохолодження
і сирість від твого мовчання,
все глибше вставляє пальці в моє спалене серце,
..відголоски змушують писати...дихати…
незрозумілим почерком і нечіткими словами я дихаю …
…ривками…
В пів вдиху дай відчути чорну крапку,
яка б заставила порвати на собі всі нитки,
вони здавлюють груди…
Ти дихаєш своїми зашитими губами на сторону…
а я задихаюсь від браку кисню…мучусь..
і синюшність твоєї тиші в трьох крапках..
мене вбиває…повільно...
втомилась...
Добий мене швидко-ніжно …
Щоб я знову могла покохати…
...але твоє мовчання ввічливо цілує мене в руку…
