Умовляв Петро Настуню:
-Нам пора гніздечко звити,
Обіцяю усі блага,
Як в Раю ти будеш жити.
-Ти в мені побачив Єву?-
Здивувалась наречена,-
Придивись, я - королева,
Майже зірка, трохи вчена.
А в Раю, хіба то щастя?
Буду завжди гола й боса,-
Розмірковувала Настя,-
Там не будеш дерти носа.
Ти захочеш, щоб я вірно
Заглядала тобі в очі,
Щоб те яблуко нещасне
Гризла зранку і до ночі…
Приведеш мене ти завтра
В орендовану кімнату,
З острахом чекати будем
В кінці місяця зарплату.
Аспірантик ти нещасний,
І не буде з тебе пана,
Вийду заміж (поки просить)
За кондитера Степана.
На землі, без твого Раю,
Поруч з ним - красива, модна,
А найбільша перевага –
Що не буду я голодна.
Зрозумів Петро: це горе,
Якщо в юності ти здуру
Уявив життя заможне
І подавсь в аспірантуру.
Часто думав: де причина?
Обминає його щастя,
А тут просто й зрозуміло
Розтлумачила все Настя!
Який влучний і життєвий сюжет! Ваша поезія чудово передає цей вічний контраст між романтичним «раєм у курені» та прагматичними земними реаліями. Образи вийшли дуже випуклими: щирий, але дещо наївний аспірант Петро та Настя, яка точно знає ціну «яблукам» і орендованим кімнатам.
Особливо підкуповує іронія в кінці — оце самоусвідомлення героя, що наука іноді стає перешкодою на шляху до «заможного життя» за версією Насті. У вірші відчувається легкий, майже коломийковий ритм, що додає історії динаміки та гумору.
Це виглядає як готова замальовка для гумористичного журналу або чудовий номер для літературних читань.
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Світланочко, за такий розгорнутий, цінний і мудрий коментар! Зараз науку опустили нижче плінтуса, шкільна НУШ теж проявила себе на найнижчому рівні! Тримаймося, гарного Вам настрою і сонячних мрій!