Умовляв Петро Настуню:
-Нам пора гніздечко звити,
Обіцяю усі блага,
Як в Раю ти будеш жити.
-Ти в мені побачив Єву?-
Здивувалась наречена,-
Придивись, я - королева,
Майже зірка, трохи вчена.
А в Раю, хіба то щастя?
Буду завжди гола й боса,-
Розмірковувала Настя,-
Там не будеш дерти носа.
Ти захочеш, щоб я вірно
Заглядала тобі в очі,
Щоб те яблуко нещасне
Гризла зранку і до ночі…
Приведеш мене ти завтра
В орендовану кімнату,
З острахом чекати будем
В кінці місяця зарплату.
Аспірантик ти нещасний,
І не буде з тебе пана,
Вийду заміж (поки просить)
За кондитера Степана.
На землі, без твого Раю,
Поруч з ним - красива, модна,
А найбільша перевага –
Що не буду я голодна.
Зрозумів Петро: це горе,
Якщо в юності ти здуру
Уявив життя заможне
І подавсь в аспірантуру.
Часто думав: де причина?
Обминає його щастя,
А тут просто й зрозуміло
Розтлумачила все Настя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059822
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2026
автор: Катерина Собова