|
Травневий сонячний день злегка дихав прохолодою, яка чомусь не піддавалася промінню, ніби сховалася в травах й веселкових росах.
Вітрина салону краси приваблювала клієнтів красивими фото жіночих та чоловічих зачісок. Широкі скляні двері в робочий час завжди відчинені; вхід у фойє з обох боків, майже навпроти, ще одні скляні двері. З одного боку напис « Жіночий салон», з іншого — « Чоловічий салон».
За вікном згущались хмари, ніби попереджаючи про дощ. Напередодні, йдучи з офісу банку, Руслан поцікавився прогнозом погоди, з шухляди підхопив парасолю, яка завжди там лежала — про всяк випадок. Зараз він нікуди не поспішав: щойно подякував перукарці за майстерність робити, на тумбочку поклав гроші й забрав свої речі. Йому сподобалася зачіска, а вдало підібрані парфуми придавали впевненості в собі - не все так погано. Хоч за плечима тридцять два роки і, він й досі собі не зустрів супутницю життя та, своїм виглядом чоловік пишався. Не раз йому всміхалися дівчата й жінки, навіть намагалися привернути увагу, але жодній із них не вдалося причарувати.
Не поспішаючи він виходив із чоловічого залу, коли за мить - зупинився.
Повз пройшла дівчина років двадцяти п’яти з легкою усмішкою. Її пшеничні локони, наче сонячні промені, спадали на тендітні плечі Він заціпенів, заворожений цими блакитними очима. І вже дивився навздогін. Персикова сукня, що підкреслювала гнучкий стан, неймовірно пасувала її волоссю, а тонкий золотий ланцюжок у вирізі привертав увагу пишних грудей.
Раптом дівчина злегка похитнулася. Тільки тепер він помітив її красиві ноги та такого ж кольору, як сукня: босоніжки на підборах. У голові миттєво спалахнула думка: « Ця панянка напевно йде на вечірку, шикарний одяг, чудова зачіска, очі… Мені б таку!».
Його відразу насторожило пришвидшення серцебиття, що чуттєво відбилося у грудях, він тільки тепер помітив, що розставив руки, ніби намагався її підтримати — почувався безпорадним.
Чийсь несподіваний кашель позаду - змусив його зібратися. В цей час дівчина озирнулася, її тепла усмішка зняла напругу: додала йому впевненості.
Не поспішаючи вона вийшла із салону, а він ішов слідом. Від думки:» Як до неї підійти?» розхвилювався ще дужче - відчув, як змокріли долоні, злегка зволожилося чоло.
Та поки він йшов за нею, його пройняв помірний, прохолодний вітер. Принаймні так здалося, бо відразу відчув себе набагато краще - немовби прохолода змила всю тривожність.
Він зібрався і з думкою:» Я на вірному шляху», стежив за кожним її кроком. Під ногами була бруківка. Кожен стукіт її підборів він сприймав, як віддалення. Хоч відстань між ними була зовсім невеликою, йому здавалося, що він безнадійно відстає.
Раптово його відволікли перші краплі дощу. Вони падали так рідко, ніби хтось навмисне кидав їх із неба одну за одною. Його інтуїція майже ніколи не підводила. Він посміхнувся кінчиками губ, вмить розкрив парасолю і порівнявся з дівчиною, захищаючи її від крапель. В голові знявся рій думок: » Ні, цю золоту рибку потрібно захистити. Її зачіска, легкий макіяж,- дощ усе зіпсує. Нехай вона навіть іде на якусь вечірку, але пройти повз у такий момент – це ж принизити самого себе. Я не можу залишитися осторонь».
Вона різко повернулася до нього обличчям, окинула здивованим поглядом і рішуче співучим голосом мовила:
— О! Така увага!
Примружила очі, продовжила:
— Ти справжній сміливець, але твоя парасолька — не наживка.
Його пройняв її холодний погляд.
» Ого,— майнула думка, — відразу на «ти»! Як у казці: золота рибка мала б бути привітною, добрішою».
В його душі, неначе від глибокого сну прокинулася сміливість і Руслан рішуче підхопив її під руку, випалив:
— Та ви ж пані, не така сердита, якою намагаєтеся здаватися. Я, як і ви, щойно з перукарні — шкода зачіски. Та й боюся, що дощ зіпсує ваші густенькі вії та це сонячне личко.
Її уста й ніби намагалися щось сказати, але вона змовчала. Тільки тепер він помітив, що, поки вони йшли алеєю, якою з обох боків прикрашали барвисті квіти, вони вже наближалися до автобусної зупинки. Лише пару кроків — як їхню увагу привернув раптовий звук автівки, що зупинився навпроти.
За кермом всміхалася чорнява дівчина, а поруч, майже вивалилась із вікна, русява голосно мовила:
— Це ж треба таке, ото дивина! Наша золота рибка не сама.
В цей час дощ став безжально ліпити великими краплями — з такою силою, ніби намагався дати шанс якнайшвидше вирішити, що робити далі.
Дівчина, що сиділа за кермом, вигукнула:
— Наталю! Ну швидко вирішуй, ви з нами?
Він до неї нахилився занадто близько, в цей момент, її зіниці помітно розширилися. Не встигла вона й слова промовити, він прошепотів:
— Я Руслан…
Водночас він відчинив двері автівки мовив достатньо голосно, щоб почули дівчата:
— Наталочко! У нас вільний вечір, чому б не провести його з твоїми подругами.
Вона на якусь мить замешкалася, злегка почервоніла. Зазирнувши в його волошкові, з блиском, очі, дівчина відчула теплий дотик до руки, яку він злегка притиснув, і вимовила:
— Ой, дівчата, мабуть я таки попалася на наживку.
Вона усміхнулася Руслану:
— Бачу, сама доля мені підкинула такий сюрприз. Тож поїхали! Чому бути — того не оминути.
За кілька секунд дверцята автівки зачинилися. Руслан, задоволений перебігом подій, склав парасолю й поклав руку на плече Наталі. На його здивування, дівчина змовчала, тільки вкотре подарувала теплу усмішку.
За вікном автівки дощ влучно відбивав думки Руслана :» Ну от, нарешті у свої тридцять два доля дала мені шанс знайти супутницю життя».
А злива все періщила, підтверджуючи думки:» Це моя золота рибка, яка вже не вислизне з моїх рук. Поведу її у свій храм любові».
29.05. 26р
ID:
1071779
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 07.11.2026 06:51:12
© дата внесення змiн: 07.11.2026 06:51:12
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|