В туманах сивих занімів осінній сад.
Завіяні стежки давно вітрами.
Ми стрілись випадком, вертаючи назад,
Де квітували юності каштани.
Життя призначило нам різні береги.
Прости, що мрії так і не здійснились.
Адже немає в тому нашої вини,
Бо долею, напевно, так судилось.
Минуле нам не повернути ні на мить!
Заметені назад усі дороги.
Чому ж і досі ще рука твоя тремтить?
Бринить сльоза від розпачу і туги.
Ти чуєш? Музика лунає з далини!
Нагадує нам зустрічі й прощання.
А ми дістали із шухляди давнини
Засохлі квіти першого кохання.
Нам не збагнути долі дивні віражі.
Прости, що мрії так і не здійснились.
Пробач за втрачені надії й відпусти,
Бо долею, напевно, так судилось.
05. 12. 2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
Жаль, що так буває... Жаль...
Душевний вірш...Так сумно мені стало...
laura1 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Надієчко за такий чудовий кліп. А музика і взагалі розчулила. Поки слухала і дивилась, увесь час проплакала. Музика прекрасна. Недарма, це - музика душі.
