ти любиш тяжіння
все ставити в рамки
холодного смутку
гранітного сурла
останнім екстазом
заб’ється в полоні
трагічності тіла
твоя необачність
щось шепче до болю
щось рухає болем
а ти заперечно
вертаєш за грати
сіріюча совість
повзе як примара
безглуздою тінню
полиновим чаєм
напитись не в змозі
ковтаєш зі жмені
свою неповторність
свою заперечність
на шаховім полі
палітра без фарби
колючого дроту
плететься на очі
зажмурені вітром
камінням в колодязь
шукаєш у темінь
шукаєш на осліп
за ширму ховаєш
чекаєш на віру
свою заперечність
свою неповторність
