Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Вірний крок / Проза/ 2 частина / - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Вірний крок  / Проза/ 2 частина / - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 7
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Вірний крок / Проза/ 2 частина /

Ніна Незламна :: Вірний крок  / Проза/ 2 частина /
      Веселими струмками води, березень наспівує про весну,  від сонячних променів, сніг частково зникає, втрачає білизну, розстає. Теплий вітер частіше віє, цвітуть проліски, підсніжники, крокуси. 
Від платформи віддалася електричка. В руці Романа два букети квітів, заздалегідь купив, а раптом, по дорозі  додому не надибає. Думки за Світлану з Наталкою, не давали спокою, мала мабуть гарненько підросла. Та бентежить  мамине відношення. Потелефону про знайомих розповідала, а за неї нічого. Сам запитувати не став, нащо чіпати цю тему, нині не до суперечок. Зараз такий грип ходить, турбувався - хоча б не захворіли. Це перший вихідний день, через два дні - Свято 8 Березня, то ж приїхав на чотири дні,  а згодом знову до роботи.
 Мати вдома, сина зустріла привітно. Він, як завжди, поцілував в щічку, поздоровив з прийдешнім святом, подарував коробку цукерок і букет квітів. Другий букет квітів поставив у вазу на підвіконня.  Мати побачила, її радісний вигляд відразу пропав. Син помітив, як у неї змінився вираз обличчя, але  на цьому вирішує не зациклюватись. Ніякої мови, чи якогось запитання, не задавала, він тішиться,  чим менше мови, то краще.
    Вечоріє… на заході згущаються сутінки, невеликий морозець,  інієм вкриваються дерева. 
 Він курям сипав зерно, мати дивилася телевізор.
 У вікнах Світлани світилос, помітивши, вирішив до неї зайти. 
Повернувся в будинок, на ходу до матері,
 -  Я на деякий час зникну, довго не буду.
За мить, з квітами і коробкою цукерок, вийшов.  Мати вся на взводі, взялася за голову, що робити? 
Він вже дзвонив у двері. Не дочекався відповіді, сміливо зайшов. Вона в кухні купала Наталку, здивовано подивилася, 
- Ой, а я що не закрилася на замок?
 - Нічого - нічого, це я, привіт!
Коробку цукерок і квіти поклав на столі,
 - Це  вас з прийдешнім святом!
 Вона не мала, як покинути дитину, подякувала,  хлюпала  на неї воду. Дівчинка задоволено хлюпала ручками, гукала.
 На його обличчі усмішка, спостерігав за ними. Опісля  купеля допоміг їй закутати, дівчинка копирсається, намагалася скинути рушник. Поспішати не було куди, вся увага  до доньки.
 Світлана добре розпашілася, з пляшечки, молоком погодувала доньку, поклала в ліжко,
- Ну, здається все,  тепер має спати.
А він все  спостерігав за нею – яка ж гарна, як квітка орхідея.. 
- Може ми почаюємо?- запитала.
    -Так, а воду здається на ніч не можна на вулицю виливати, т ож я винесу на веранду? 
 -Та я може сама, поки чайник закипить.
 - Ні - ні, я ж не немічний.
      Йому з нею так затишно, сидів навпроти та було бажання  присісти поруч, обійняти. 
Розмовляли про містечко, за його роботу.  
 - Тобі напевно додому пора, а мама зна, що ти в мене? 
- Звичайно! Що не можу до сусідки сходити? Та вже  мабуть справді пора, обіцяв недовго.
 Вона йшла слідом за ним, раптово повернувся, обійняв. Вона намагалася вирватися та де там, відчувши її запах тіла, притиснув, 
- Що ти зі мною робиш? Я відколи тебе побачив не знаходжу собі місця, не виривайся.
- Ой Романе, не треба,чуєш не треба, ти хлопець,  а я жінка,- промовила спокійно. 
 Він злегка відпустив її, цілував обличчя, нарешті відчув солодкий смак вуст. Спромоглася вирватися
 - Що ми робимо, це такий гріх, як ти можеш…. 
Він різко розвернувся, схвильований вискочив надвір. Та додому відразу не пішов, заспокоював себе, йшов до річки. Відволікався сюжетом, втихомирився, подумав, що себе треба брати в руки.
         Ранок… снідали мовчки. Він зрозумів, що матері не подобається його поведінка та починати розмову не хотів. Бачив її незадоволений погляд, часто зітхала.
 Восьмого березня прийшла тітка, разом випили вина, забрала пилосос, який  він привіз. 
  Ввечері мав їхати на роботу, збирав валізу, чекав коли тітка поверниться додому, хотів зайти до Світлани.
 Та йти не прийшлося, коли вийшов з хати, вона  на вулиці в колясці колисала дитину. Задоволений, привітав зі святом,  поцілував у щоку. Вона відсахнулася, миттєвй погляд до його будинку, Біля вікна побачила його маму,
 - Роман, будь ласка не треба, ти поїдеш, а мені, як бути, он твоя мама біля вікна,  як мене зустріне, ще розпочне щось говорити.
 - Давай подалі від’їдемо, спокійно поговоримо, нехай дивиться, не звертай уваги.
   Наталка, спокійна в колясці, роздивлялася навкруги, прислухається до навколишніх звуків.
 - Я сьогодні  їду, розпочинаємо новий об`єкт. Дуже прошу тебе, не спіши продавати будинок, дочекайся мене, невже я тобі байдужий? 
Раптово, вже стояв перед нею на одному коліні, на долоні тримав коробочку, в якій лежала золота каблучка з камінчиком,
  - Я прошу, не спіши, давай заручимося, а мине рік, поберемося. Світланко, я закохався, ще там, біля криниці, прошу не відмовляй.  Час загоїть твою рану, я розумію, але хочу, щоб я мав надію, що ти будеш моєю.
 Вона розгублено дивилась на нього, озирнулася  навкруги, 
- Встань… що, ти!
 Сама ж відчувала, що він подобається їй та до міцніших стосунків, не готова.
 - Дай руку, чи ти відмовляєш мені? – запитав, дивлячись в очі.
 Вона тихо, не поспішаючи заговорила,
 -Та ні, тільки нехай це буде нашим секретом, сподіваюся, що даси мені час обміркувати. Я ще не готова до близьких стосунків, не хочу, щоб про мене були поганої думки, мине рік, тоді будемо вирішувати.
 Він на палець надів каблучку, впевнено поцілував в уста, вона не сперечалася.
 - Але ж  зараз носити не можу, люди побачать… 
- То вдома знімеш, приховаєш, я думаю нам ніщо не завадить. 
 Вже зовсім стемніло… поверталися додому. 
- Ти ж мав їхати, раптом нагадала,
 -Так, напів двадцяту, якраз встигну.
  Провів її до двере, поспішив додому. 
    Тільки скрипнули ворота, в хаті потухло світло. За столом сидить мати, витирає сльози,
- Сину, невже не знайдеш собі дівчину? Нащо вона тобі, ще з дитям,  воно ж не твоє та я ж тебе виростила. Я ж ночами не спала, хотіла, щоб ти був щасливий, все для тебе. 
- Мамо, я вже дорослий, здатен сам вирішувати, будувати своє життя. Нічого, що не рідна дівчинка, ми коли будемо разом, народимо тобі онуків.  
 -Так ти це серйозно! Ой, що ж люди скажуть! Ще ж  навіть року не минуло, як Микола розбився. Це все вона, звичайно  гарна, красива, не знаю може й розумна, так напевно все зробила, щоб звабити  мого хлопця,-  голосно причитала мати. 
Після почутого, присів біля неї,
 - Мамо, послухай, не смій ображати її, не вона винна, це я! Ти мене не розумієш, я її кохаю і все зроблю, щоб ми були разом. За дитину, щоб я взагалі нічого не чув! Я зробив свій вибір, мине рік ми одружимося. Тобі пригадати, що мій батько пішов на дитя в Жмеринці, нічого, вже є спільна дитина, мамо він живе з тією жінкою, бачу щасливий, я теж хочу  щасливого сімейного життя.     
       Вона тихо витирає сльози,
 - Ти мене дорікаєш?! 
 - Ні в якому разі, я  просто хочу бути щасливим і щоб Наталочка не зростала без батька, зроблю все для їхнього щастя.
 -А як же я, синку? 
 - Мамо, ти гарна жінка, знаю, до тітки Галини частенько заходиш. А там сусід – вдівець, давно тебе зве одружитися, чому зволікаєш? Я завжди хотів мати чоловіка в домі, може б і ти в житті була веселіша.
 Вона мовчала, сльози пропали, де й поділись. Він обійняв її,
 - Мамо вибач, тобі вирішувати за своє життя. А я буду з тим кого кохаю і хочу, щоб ти була щаслива, он в шістдесят одружуються, тобі ж лише сорок шість.
 Підвів її до столу, посадив на стілець, поцілував в щоку,
 - Мені треба йти, боюся запізнитись на електричку та знай, ми з нею ще не дійшли до близьких стосунків, але я кохаю і від свого не відступлю.
Із сумкою в руці, вийшов. Вона  дивилася у вікно, на Світлану притаїла злобу. Ні, я тобі його не віддам. 
     Роман по дорозі не зміг вгамуватися від розмови. В електричці зустрівся  з хлопцями, попросив запалити, ті здивовані його поведінкою, почали жартувати, 
- О, нарешті, напевно влюбився, що неохота їхати з дому, - проговорив один з них.
 Відмахнувся рукою, перейшов у інше купе. Занурився в роздуми, одного бажав, щоб швидше настала осінь.
    Весняний сонячний день. На берізці теплий вітер куйовдив віти. На клумбах біля парканів виднілися листочки і квіти пролісків. Із землі пнуться чубчики крокусів. Світлана на могла не помітити цю красу, любувалася нею. Гарний настрій… усміхнена, на вулиці прогулювалась з коляскою, донька  мала заснути. Думка про Романа, пройшло лише три дні, а вже дзвонив, турбувався, як у них справи. Раптово, позаду почула голос його матері,
 - Добрий день, а я все дивлюся, щось тебе не видно, думаю може вже  у батьків.
 -Та ні, чого їхати, нам тут непогано, я вже звикла. На зиму всього вдосталь запасла, куди спішити,  Буде тепло,  тоді в гості поїдемо.
 - Що тільки в гості, тож на поминках була розмова, що повернешся в село.
  Вона зрозуміла, що краще мовчати та жінка не зупинилася.
 - Слухай, не ламай життя сину, кращє їдь. В мене він один, я тобі його не віддам! Ти пташка зальотна, тобі  у нашому містечку робити нема чого, ти мене почула?! 
Зніяковіло розвернула коляску, заплакала Наталочка. Вже біля обійстя,
 - Я зрозуміла, вибачте, нам треба додому,- тихо сказала вона, поспіхом взяла дівчинку на руки, від хвилювання  ключем не могла попасти у замкову щілину.
. - Я тебе попередила,-  крикнула вслід. 
 Вдома наплакалась над дитиною, пригортала, 
 - Ні, сонечко ні, нам такої бабусі не треба.
         Зоя повернулася додому  задоволена, ну нарешті поговорила, тепер спокійно спатиму.
   Вже кілька днів Світлана, то  не відповідала, то нема в мережі, то раптово зайнято. З роботи не вирватися, задовгі ночі, важко змиритися. 
-Чому сумний? - не раз запитували хлопці. А він мовчав, приховуючи очі. Та врешті відпустили на добу, радів, йому й цього було достатньо.
   Позаду електричка, відчуття злету. Ледь відчуваючи землю, впевнені кроки, а настрій у двобої - щось тут не так. електрички  вийвідчуття злетуЗдавалося летів, як зійшов з електрички. Світло горіло у вікнах  і вдома,  і  в  хаті Світлани. Все ж спочатку вирішив з’явитися вдома.
   На веранді, перед дверима чиїсь чоботи. О! напевно тітка прийшла.  Старався зайти тихенько, щоб не злякати,  почув голос матері,
 - Я їй все сказала, нехай звідси їде, нема, що труїти йому і мені життя.
 - І, що вона? 
-.Вона ще та, хитрюща, як лиска. Сказала зрозуміла, але ж, сидить, хіба нне бачиш. 
В хаті затихло, він гучно постукав чоботами, щоб не злякалися, почули , що хтось є.
  Мати з тіткою чаювали за столом, обоє почервоніли, напевно  від несподіванки.
 - О, синку,  а сказав, що не відпускають, роботи багато,- трохи збуджено проговорила мати. Я зараз подам вечерю, відпочиватимеш. 
- Ні, дякую, я не голодний, - відповів сухо.
 Тітка побачила його суворі очі. Відразу попрощалася, поспішила додому. Він поголився, мовчки одягав білу  сорочку. Мати,  не відразу зрозуміла куди збирається та коли із сумки дістав іграшку, все зрозуміла. Стала біля  дверей, сердито подивилася.
 - Не пущу! До неї зібрався?
 Він не вагаючись,  підхопив її  на руки, заніс у спальню,
 -  Прошу лягай спати, не заважай мені будь ласка.
 За мить надворі, на душі важко, розчарування. Ти ж моя мама і не хочеш, щоби був щасливий? Не міг зрозуміти, не знайшов відповіді на своє ж запитання.
Тихий звук у двері насторожив Світлану. Дивуючись,тихо запитала хто прийшов, злегка хвилюючись, відчинила двері.
- Ну нарешті, я такий радий бачити вас, - емоційно сказавши, обійняв її, поцілував у щоку. 
- Доброго вечора, моє анголятко,  а  чого ти, в цю пору не спиш? - посміхаючись, звернувся до дівчинки. 
- Як ви тут?
 На столі чай і печиво… приглушений голос Світлани трохи тремтів,  
 - Давай поговоримо.
 -А  про що говорити, я все знаю, тому й прийшов. Наберися терпіння, все буде добре, я зрозумів маму та вона нам не зашкодить. Я маю гроші, то ж приїхав за ними і хочу поговорити з тобою.
 Наталочка захникала, відразу взяв на руки, ніжно погладив по голівці. Дівчинка уважно дивиться в очі, на його обличчі  усмішка, вже колисав.
 Позираючи на нього, як він ніжно поводився з дочкою, Світлана усміхалася. За кілька хвилин мовчання, Наталочка спала в ліжку.
Теплі обійми, солодкі поцілунки, вона ж намагалася вирватися. Нарешті йому вдалося вгамувати пристрасть, почав розмову,
- Вислухай мене. Ми недавно здали об`єкт, напродаж є квартири. Я вирішив купити та на трикімнатну зразу грошей не досить, гадаю ми поки що можемо жити в однокімнатній, що ти скажеш?
 Несподівано тихо заплакала, сльози котилися горохом, пішла на кухню, 
 - Я тебе прошу, не тікай, будь моєю. Те, що тобі сказала мама, для мене нічого не значить, вона прожила своє життя так, як вона цього хотіла. А у нас своє життя, ти мене розумієш?
 Мовчала, але згодом заспокоївшись запитала,
 - І що далі? 
- Довірся мені, ти хочеш, щоб ми разом виховували Наталочку, ну і наших діток звичайно? 
-Так, я буду тебе чекати,- зважено, тихо промовила. Опинилася в його обіймах.
   Коли повертався додому було вже за дванадцяту годину. Щасливий, вкривався простирадлом, позирав на годинник, хоча б не проспати.
     Перші півні переспівувалися між собою. Піднятий настрій… Роман летів на електричку, задоволений, що все вдалося владнати.
    Спілкування по телефону було розрадою для обох, могли довго говорити не помічаючи часу.
  Навесні приїжджав тільки два рази і то був недовго. В один з вихідних днів, наняв трактора, з родиною засадили город,  за другим разом засадили город тітці Галині.
    В містечку Світлани не було, всі знали, що поїхала до батьків.. Зоя тішилася, гадала, що син розірвав з нею стосунки. Та це вона так думала, насправді ж Роман був у селі в Світлани, теж допоміг садити город, звичайно ж офіційно познайомився з її батьками. Його зустріли дуже привітно, навіть не знали, що він зробив  дочці пропозицію.  
Ввечері вклали Наталочку спати, удвох в садку за розмовами. Закохані очі, її роздуми - що ж така доля, чому раніше  його не зустріла, але ж на перед ніхто не знає свої стежки в житті. 
     Вже відцвіти садки. Яскраве, тепле літо, втішало гарною погодою. 
      Одного вечора Зоя взяла в руки міську газету, дізнатися новини, побачила об`яву, Світлана подала на продаж будинок. Із полегшенням зітхнула та все ж мовчання сина її турбувало, але в той час не мала настрою поговорити на цю тему.  
     Минав час швидко, літом завжди роботи більше. У турботах непомітно підкралась осінь.
 Роман задоволений собою, за цей час купив квартиру, вже завіз меблі. Щоб мати не знала, збирався із села забрати Світлану з дитиною. Звичайно йому дуже хотілося сказати, поділитися гарними новинами та не хотів погіршувати настрій ні їй, ні собі.
         На річницю  покійного Миколи, Роман винайняв мікроавтобус, їздили  на кладовище. Його сміливість, рішучисть дивувала, раділа, що все доаодить допуття.
    Ввечері Галина спішила до сестри, треба ж розповісти новини. Зоя відпочивала, дивилася телевізор, занепокоїлася її приходу.
  Відразу з порога запитала,
- Що, в тебе сьогодні гості були? 
 - Які, ще гості, в честь чого? Присядь, вип`ємо чаю, чи ти спішиш?
-А, що Роман не заїжджав? Тож сама бачила їх, я саме стояла на автобусній зупинці. До магазина під`їхав мікроавтобус, з нього вийшов Роман з дівчинкою на руках, позаду йшла Світлана. Так гарно одягнена, в білій тоненькій, пуховій хустинці. Зайшли в магазин, я б може побачила, як вийшли та  маршрутка під’їїхала маршрутка, - поспіхом розповіла Галина. 
- Ой лишенько, а я думаю, чого рідко став приїжджати. Весь час мовчки, я ж думала мене послухав, розбіглися. Вона навіть  город не засадила, навесні, як поїхала так і не видно. Я в газеті побачила об’яву на продаж будинку, заспокоїлася Декілька покупців було, ходили роздивлялися та без неї ж, навіть не знаю, напевно ніхто не купив.Ти, бачиш. як його зупинити? Може він з нею вже в селі живе? Що ж робити?- заплакала та тут же продовжила, 
 - Я ж говорила, сказала їй, щоб і не надіялась. Порадила, поїхати звідси,  щоб сину не руйнувала  життя. І з ним говорила, що не віддам їй.
- Ну, оце так діла, то ти сама надоумила їй поїхати!  Краще зробила? Тепер навіть не знаєш, що коїться,- не витримала, перебила її Галина.
   Запала тиша, кожна при думках, важко зітхали,  пили чай.
- Що думати, що робити, про що тут говорити можна, не ображайся та я тобі скажу, в нас  з тобою різниця три роки, напевно не пам`ятаєш, як наші батьки були проти мого Володьки. Якби я з ним не втекла літом, на ніч в поле, мене б ніхто за нього не віддав, так його не хотіли. А що було робити, так, як оце ти зараз не хочеш почути сина. Від долі не втечеш, з дитиною, без дитини, головне, що кохають, - проторохтіла Галина  та за мить продовжила спокійніше,
    - Тож  я буду йти, вже пізно, моя порада, змирися. Може ти, ще з моїм  сусідом зладнаєш, будете разом жити. 
    Пройшло кілька днів Роман приїхав додому дуже радісний, щось тихо наспівував, задоволений і веселий, в руці тримав торт.
  Мати здивувалася,
- Що за свято сину? 
- Ти, на всякий випадок присядь, гарні новини маю, я  в Києві двокімнатну квартиру придбав. Завтра із села, до себе заберу свою сім’ю, через два тижні відгуляємо новосілля. Тож будемо на тебе чекати…
   В глибокій тиші чути, як мати шморгає носом, у руці вже хустинка, витирає сльози,
 -Ти ж казав, у рідному місті хотів жити? Це все через неї…
 - Мамо! Я зробив вибір, вважаю зробив вірний крок. Це моє життя і вона моя дружина, зрозумій. Ми відразу, як тільки треба буде прописатися на новій квартирі, подамо заяву  в загс. Гадаю гучного весілля не буде, а зараз, поки що запрошуємо на новосілля. Я зрозумів твоє ставлення, тому вирішив, щоб бути ріднішими, краще жити далеченько один від одного.
 - А, як же я… тут сама? Невже не зміг кращої знайти,-   сказала мати гучно. 
- Ні, не зміг, я кохаю її і тебе люблю, та гадаю так буде краще. Вона справна  господиня, хоч і молоденька, не журися голодним не буду. А будинок напевно продамо, досить твого городу, приїжджатимемо в гості, будемо допомагати. А може особисте життя влаштуєш, я не проти.
  В її очах смуток, але більше ніяких розмов. Роман зателефонував тітці, запросив на новосілля
    Ранком вхурделило, йти до станції важко, заважали пагорби снігу. Розпашівся, але тішився, що все владнав без сварки.
     Перед вихідними, із - за відсутності автобусів, Роман ледве добрався до села. Вже всі відпочивали. Світлана  перехвилювалася та отримавши від нього дзвінок, чекала.
     Роман давно чекав такого дня, щоби залишитися на одинці. Скільки часу разом та все не зміг насолодитися її устами. Пристрастно цілував, вона вже не пручалася, не відмовляла, дала свободу почуттям, вогонь кохання пронизував тіла. 
     Згодом переїзд… на новосілля чекали дві родини.
Молоді куховарили на кухні, а за дитячим столиком, Наталочка розвеселяла їх торохтінням іграшок та лепетанням різних звуків.
 Раптом задзвонив телефон Романа.
 - О, мама дзвонить. 
- Синку, ми зібралися, ти нас зустрінеш?
  Світлана почула, її обличчя  відразу почервоніло. 
 - Обов’язково, якою електричкою їдете? Гаразд, зустрінемося, - відповів хвилюючись.
 - Ну, от, а твої вже знають де ми живемо, з автовокзалу йти недалеко. 
 Він пригорнув її, поцілував уста,
- Я ж тобі говорив, не хвилюйся,  бачиш, все владналося.

                                                                                                   23. 12. 2016

ID:  708032
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.12.2016 08:21:07
© дата внесення змiн: 24.05.2025 17:13:07
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 16 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, dashavsky, Микола Миколайович, Надія Башинська, Анфиса Нечаева, Виктория - Р, Нора2, Наталі Косенко - Пурик, Білоозерянська Чайка
Прочитаний усіма відвідувачами (1002)
В тому числі авторами сайту (22) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Н-А-Д-І-Я, 23.12.2016 - 08:49
12 12 Гарний кінець.. Дякую за цікаву історію. flo12 flo12 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!!!Хочеться позитиву,щоб в кожній родині панувало щастя-довіра,злагода,повага і любов.
Життя саме по собі складне,та хочеться ,щоб кожен в житті зробив вірний крок, без помилок.
Успіхів Вам!!! 22 22 19 give_rose
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Відчуження
dashavsky: - Рекет.
Синонім до слова:  Відчуження
Максим Тарасівський: - знепривласнення
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відчуження
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
Mattias Genri: - Патя́кати
Синонім до слова:  Вічність
Mattias Genri: - Внебуття́
Синонім до слова:  Вічність
Mattias Genri: - Внеча́сність
Синонім до слова:  збагнути
Mattias Genri: - доту́мкати
Синонім до слова:  говорити
Mattias Genri: - Терендіти
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - Файна
Синонім до слова:  говорити
boroda-64: - НЬОРКАТИ
Синонім до слова:  збагнути
Пантелій Любченко: - Доінсайтити.
Синонім до слова:  Вічність
Пантелій Любченко: - Те, що нас переживе. Кінця чого ми не побачимо.
Синонім до слова:  Вічність
Софія Пасічник: - Безчасовість
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відповідальність
Enol: -
Синонім до слова:  Новий
Neteka: - Незношений
Синонім до слова:  Новий
oreol: - щойно виготовлений
Синонім до слова:  Навіть
oreol: - "і ..."
Синонім до слова:  Бутылка
Пантелій Любченко: - Пузир.
Синонім до слова:  Новий
Пантелій Любченко: - На кого ще й муха не сідала.
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - Риторити, риторенькати, цицеронити, глашатаяти.
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
x
Нові твори
Обрати твори за період: