Я не зневірена в собі — я зневірена в своїй душі,
Що, наче лист осінній в тиші, зриває клятви у вірші.
Це я ж просила серце вірить, коли навколо — тільки тінь,
Коли обійми, стискали зраду, як камінь.
Я не тримала біль за руку — він сам мене знайшов,
Я не розлючена на долю — розлючена на власний зір.
Я не ображена на себе — я ображена на серця ритм.
Що б'ється зрадою у венах коли торкаєшся мене.
Моє мовчання — як бунт у шепоті трави,
Де кожен спогад — як неспокій, що не спалити до весни.
Я не зуміла не любити — я стомлена твоїм «пробач».
Бо не моя вина — довіра, що пташкою в пітьму летить.
Та моє серце — з воску, не з кварциту!
І що ж тепер,
ховати знову
себе у дзеркалах нічних?
Де кожне «зможу» — то окопи,
А кожен спогад — крик з німих.
Там тінь твоя в словах зависла,
Мов павутина на душі.
А серце?!
зранене й без пристані в ночі...
Я не шукаю більше змісту
Я не рятую свою ніжність —
Вона, мов цвіт серед пітьми.
Та у мені згоріла вірність.
я — зламалась ,
у точці, де втрачають суть.
Моя любов, мов вічність...
Не я іду, а йде мовчання,
За мною слід, де світла тінь…
Я кровотеча капіляр ...
Я — таоє прощання.
Що ще вмирає, як полин.
Тепер коли душа ,як злива
І прах крихкий між двох світів?
А іноді — лиш суть із снів?
Я не суддя собі ...
Я — свідок власного падіння.
Лиш мій вогонь став моїм прозрінням.
Не я втрачаю — відпускаю
Те, що ніколи не було моїм
І як крила виростають,
Часом ламається тепло.
І, може, в тім є вся наука —
Що серце б’ється лиш тоді,
Коли не страх тримає руку,
А світло — навіть у біді.
Я не ображена. Тепер я вільна.
Не переможена — жива.
Моя дорога — не покірна,
справжня мов молитва,
Розтане в сутінках, як дим…
Я там де світ народжується з тим,
Що ми втрачаємо назавжди
ID:
1043642
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.07.2025 00:51:27
© дата внесення змiн: 14.07.2025 00:51:45
автор: Марина Василюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
