Дощі вже ллють багато днів,
І стільки ж я не бачу снів.
А лиш тоді, як засина,
Приходиш ти у моїх снах.
Я втомлюю себе за дня,
Щоб спать вночі, мов немовля.
І лиш тоді щаслива ніч,
Як ти торкнешся моїх пліч.
Встає знов сонце, з ним і я,
І розчиняюсь в сірих днях.
І лиш для того я живу,
Бо в снах тебе я обійму.
А ці дощі все ллють і ллють,
Тебе побачить не дають.
Ті ночі сірі, як і дні,
Куди тепер іти мені?
Я лиш прошу, одного сну,
І я тебе там обійму.
Торкнусь руки, мов наяву,
Бо тільки цим тепер живу.
