- Мамо, я вже додому повернулась.
Голосило небо, голосила річка, голосив той гай.
- Мамо, я в сорочку вишиту вдягнулась.
Я була у пеклі, повернулась в рай.
Не питайте люди, що я пережила.
Де була, що чула, чи могла любить.
Летючи додому крила розгорнула,
Щоб нелюдський жах той від людей закрить.
Подивись навколо - сонце, небо, вітер.
І зірки моргають - шлях нам осява.
Я ж лежала гола в кам'яному склепі.
Й не могла повірити, що іще жива.
Я жива, я вижила, хоч спалені крила.
Та й душа від болю рветься в небокрай.
Але в нас залишилась титанічна сила.
То ж Враїно мила, ти мене встрічай.
Не дивись, що зараз в ранах і розбита.
Що живого місця на душі нема.
Я ще зможу нелюду показати вістря.
Я ще зможу, чуєш, адже я жива.
Не зможуть зламати гордість України.
Не зможуть втопити в багнюку свою.
То ж скажімо слава донькам всій родині..
Що зростила ангелів в рідному краю
Щемно і боляче. 
