Ніщо не зникне! Mira mi! – гукання чорної зими.
І свідченням – метелика у січні
мені у дім шле. Mira mi!.. Не бийся об вікно крильми!
У жменях інший клич, – ніщо не вічне!
Поглянь на мене, міро мір! Порожні чаші зим та вір.
Порожній задум – на пекучім вітрі
його політ. Ох... Mira mi! Коли удвох, то не самі!
Не зникне чорне у зими палітрі.
02.01.2025
Я не раба любові, не раба!
Я є сестра їй, спільниця та свідка.
Вона без мене – вам на чолах мітка,
але і я без неї – миро вам.
Я не корюсь її значним літам,
не підкорюся й молодому духу,
та не зречуся мудрість її слухать,
що в одночассі – припис і мольба.
Я не дитя любові та не мати.
Ми одна одну заслабі тримати.
Ми одна одну сильні не долати.
03.01.2025
І вечорієш, і мовчиш,
з дрімоти забуття сукаєш.
А віддалік – бездум'я чиж,
відбивсь від зграї.
Все теркотить і теркотить,
так згуба ця йому болить.
Таркату виплітає мить,
а як торкає!
О згадко-пташко, спин твій де ж?
Без відгалу по нерву б'єш,
аж віддалік – душа міліє
і вечоріє.
28.01.2025
