Ніч заплющила вже очі.
Ніч немов заснула.
Вже нема в нас тої ночі,
Бо до нас прибула,
Як людина, світла днина
В ранішню годину,
Бо прийшла її година
Нашу Батьківщину
Так, неначе рідна мати
Немовлятко власне,
Мило, ніжно обіймати,
Доки не погасне
Днина, мов зоря нічная
В небі, що над нами.
Днина ця в нас зимовáя.
Вся земля, снігами,
Наче ковдрою, укрита,
Тихо спочиває.
Вже на ній немає жита
І квіток немає.
Лиш сніги її вкривають,
Білі та холодні,
Як дитину, сповивають
Землю всю сьогодні.
І не дивно, бо панує
Зимонька-цариця,
Що природою керує.
Пада сніговиця
Із небес без перестанку.
Диво несказанне!
Серце в грудях без останку
Поступово тане.
Днина отака зимова
Край мій оповила,
І в моїй душі чудова
Встала в мить ту сила.
Євген Ковальчук, 09. 01. 2022
