про те що зотліло не мовити слова
в коробках з картону крихкі сухоцвіти
бетонні мов тіла обірваний провід
холодні мов пальці чи сироти – діти
їх шлях там де іній пасе кучугури
ліхтарик фарватера стежки до краю
безглузді розмови сітки з арматури
де я помираю - уже помираю
де я повертаюсь у пустку під дахом
блукати між стін низхідною луною
ховатись на східцях підстреленим птахом
в брудному кутку наче тлінь як поза грою
на глянцеві ноші летить павутиння
немов оксамит із дитячої шкіри
глухою журбою багна й жабуриння
як скрегіт густої людської зневіри
