ти колеш нестерпно
тону
йду на дно
святенниця
стерво
мені все одно
що скажуть наосліп
із берега
все ж
душі Океану ніяк не збагнеш
лікуєш пейзажем підводних глибин
пробої загоюють
тиша та сплін
здіймає угору
потреба пливти
убивча краса
у химер самоти
вдихаю повітря з запасом на вік
ти поряд зі мною
не зрадив
не звик
втікати від труднощів
справа морська
захоплива
щедра
та все ж не легка
розхитують човен
емоцій вітри
от-от
і повернеться
дном догори
зі слів переплетених в серці
байдак
отямився вітер
і штилем закляк
моїми вітрилами є ти
і був
і тим
хто мій човен собою проткнув
і тим
що лікує
і тим
що пече
і бурею
й спокоєм
вірним плечем
і силою
й слабкістю
й ще більше ніж
народжений серцем палаючим
вірш
