Народився і ріс в Бородянці Денис –
до столиці – рукою подати.
Був цікавим, веселим, метким, наче лис.
Світло ніс він у світ і до хати.
Після школи в училище Стрийське вступив.
Такий курс обрав – кулінарія.
Вчив предмет із цікавістю, ґав не ловив,
Це була його втіха і мрія.
Як науку закінчив, баристою став.
Працювати у Моршині взявся.
В теплу пору у лісі грибочки збирав,
Пишнотою дерев любувався.
Що лиш міг він про каву знайти, прочитав –
Будь-яку міг зробити клієнту.
Те, що тішило серце, фотографував,
Рідних, друзів – у різні моменти.
14-ий рік став на старт – до АТО
Добровільно Денис долучився.
Мав азарт до життя! Але був патріот –
За край рідний із ворогом бився.
Після служби – у Моршині знов працював.
Мав дружину, двох доньок-козачок.
Не лише каву в барі Денис готував,
Зводив дім – впертим був, не ледачим.
Всемасштабна урвалася в край, все лишив,
Влився знов до своєї бригади.
Миколаївщину і Донеччину шив,
А нападників бив. Люди? Гади!
Україні служив до останніх хвилин.
37 мріяв відсвяткувати.
Не дожив місяць він до своїх уродин,
Його вбили ворожі солдати.
На щиті привезли після цього бійця
В місто те, де являлась Пречиста.
Дуже журною була подія оця,
Зі сльозами стрічали «Баристу».
Жар в очах загасив! Мало в світі прожив!
Сум ввібрала родина і … кава.
Але слід ( і вагомий!) Денис залишив.
Вічна пам'ять йому! Вічна слава!
