Він жив у Стрию, звідки вийшло багато борців –
отих, що для краю нитками сердець вишивали
і волю, і долю, тримали і хрест у руці,
і зброю, якою народ від заброд захищали.
Й Михайло в кутку не ховався, загроза була
Свободі в країні обрізати ноги – не плакав,
Робив, що умів, в ньому вічна потреба жила
Свій край берегти, де верба є, калина і маки.
І на Помаранчевій він революції був,
Й на Гідності також – стояв на Майдані у варті.
Взяли у СІЗО – не закрив свій вогонь на засув.
Звільнили – у домі не сів, а на повнім азарті
Почав волонтерством займатись. Ввійшов у «Тризуб»
ВО, яка ім’я Степана Бандери носила.
ОУН Провідник у Стрию теж ростив дух свій – дуб.
Тут дід його, баба жили, в школі тут його вчили.
Михайло це знав – у минуле не раз заглядав.
Народу служити бажав, бо вважав: це – доцільно.
В районі очільником «Правого сектору» став.
На фронт у 16-ім році пішов добровільно.
У Раду Верховну хотів в 19-ім він
Ввійти – не здобув голосів, не отримав мандата.
Війна закалатала у 22-му в дзвін -
Взяв зброю до рук і пішов рідний край захищати.
Хоч міг у тилу залишатись – причина була
На це – 5 дітей мав Михайло, у домі залишив.
Утримати люба дружина його не могла,
Бо знала – для нього свобода країни – найвище!
Взяв медика фах бойового молодший сержант.
В бою рятував побратимів своїх, після бою.
Цікавий псевдонім для себе обрав він – «Рембрандт».
В час вільний життя малював в кольорах – головою.
Руками – не встиг. Ворог дроном Михайла убив,
Як другові раненому надавав допомогу.
Втекти міг, але... побратима він тілом накрив.
Поранений вижив, Михайло - у небо, до Бога!
Лишилась дружина – сумні її ночі і дні.
Лишилися діти – хай світла в них буде дорога!
Не взяли Михайла до Ради Верховної – ні…
А небо узяло – Героєм пішов він до нього!