Із раптового, невисокого, нерозгаданого: «прости»,
За сніговими огорожами по дорозі замерзло «ти».
Десь на спомини дзвони кликали — душу різали на хрести,
А в думках незагойним гомоном ті пекельні слова-мости.
На вервечечці постиналися, що торкалася висоти.
І соталися,і болілися, і молилися до води…
Як не стане між нами холоду — стануть пагорби і льоди.
Десь в дорозі заквітне полум’ям «ти», що зважилось на «прости».
