Великий доже, бачу вашу маску
І стишую юнацький крок і шал.
Я тут шукаю венеційську казку
І прошу вашу превелебну ласку:
Чужинцю дати хід на карнавал.
У темну ніч приступлю я до свята,
Де дож — не дож, а сивий мушкетер,
Там чумний лікар, клоун і звірята,
Та юний принц у масці Герострата,
І де Спартак, і схиблений Вольтер.
Я вчую дотик із юрби неждано,
І дама, вдіта в пишний горностай,
Мене в обійми так потягне п’яно
Та поцілує безсоромно пряно,
Що я з землі злечу у Дантів рай.
І я в вас, панство, украду гондолу,
Коли міледі схочеться домів,
І простите ви злами протоколу,
Бо я всю шану вашому престолу
Завчасно вишлю сотнею листів.
Великий доже, чом ви ще непевні?
Чи вам, як місту, — безліччя сторіч?
Ми завтра будем християни ревні,
А нині хай трясуться стіни древні,
Бо я щасливий в карнавальну ніч.
23.01.2026
