Коли сумна і зневірена,
Сидиш десь на хмарі дощу...
Гіркого вина відмірено,
Я п'ю і так само мовчу.
Тут зайвому слову не місце,
Вода не розчинить його.
Мовчання — то золото чисте,
А бути ще гірше могло.
Гойдаюся на волосині
Від вечора і до зорі.
Незмінна під нами картина,
Від цього ще гірше мені.
Ковточок повітря вживаю,
Проштовхую в шлунок наш сум,
Під ранок таки оживаю —
Розмову завів буркотун.
Слухаю, слухаю, слухаю:
Невдовзі поверне весна,
Десь непомітними рухами
Піде за зимою війна.
