Через обмерзлу шибку
і груші старої
обледенілі гілки
дивлюсь
на далекі
холодні зірки —
розмиті
прозорою кригою
вогники —
бліде світло
приходить здалеку
і, як сірий кіт,
холодним носом
тицяє
в теплу щоку…
Сіренький котику,
шубка, як у зорі, —
зі срібним відливом
проз молочно-блакитну
ауру —
за лагідність дотику
і ніжність вразливу —
поміж усіх тебе впізнаю,
і ні з ким
не переплутаю:
ти, як і світло далекої зірки, —
приходиш нізвідки.
Зірка,
що дивиться
у замерзле вікно, —
можливо, вмерла давно,
тисячі років тому
у результаті
миттєвого —
усередину себе — колапсу —
вибухнула
у порожнечу й пітьму
безмежного
космосу.
І на полях
простору-часу,
у далині,
навіть уяві людській
недоступній, —
з місця аварії
зоряної
розповзаються
в усі сторони і боки —
плоті зоряної
благородні
туманні рештки…
Серед них —
з кисню, заліза, золота —
зоряний пил
і нерозвіювані дими,
інші всі елементи,
з яких,
через мільярди років,
десь
скуємося знову ми —
з досконалими
і міцними тілами
земними
наши-ми:
заліза атоми —
у самій основі
життєдайності крові,
і кальцію атоми,
що стають
у наших тілах
кістками, —
раніше
були зірками…
…Малює мороз
на темному фоні —
на нічній
шибі віконній
дивні
білі квітки,
на пелюстках пухких —
іскри
танцюють дрібні,
і розказують їхні
суфійські кружляння-танки
історію
безіменної зірки,
що мільйони років сяяла,
постаріла-ослабла,
усередину себе впала
і вибухнула,
та не вмерла —
у інше життя перейшла.
І промінь її,
без джерела
давно,
ллється
щоночі в моє вікно
потічком
живого світла.
Вибух зорі —
довго триває подія
ця
у безмежному просторі —
майже людська
космічна драма, —
як літургія
під зводами храму
знову розказує —
згаснути не дозволяє,
віддалитися не дає —
щораз
про життя
і подвиг Ісуса Христа
нагадує:
вічне Є.
20.01.2026
ID:
1055696
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.01.2026 12:31:22
© дата внесення змiн: 20.01.2026 13:39:18
автор: Валя Савелюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
