Опустилися хмари важко,
Вітер тужився — не підняв.
Там, у сірім плетінні дня,
Моя думка — як сиза пташка,
І надія — як пташеня.
Рвуться, стомлені, в оболоки:
Де лиш сонце колише синь,
Звідкіль вториться: «Ти єси»,
Куди лине молитва, поки
Не затихнули голоси.
Тож народжує пісню птаха,
Підбадьорює пташеня,
Щоб у чорній тривозі дня
Не зневірилося від жаху,
Й відчай крил йому не відняв.