|
Два рідні брати загинули з різницею в один день. Їх привезли до батьківського дому й поховали разом…
Олег і Костянтин Залізняки. Вони з маленького села Водяне на Кіровоградщині. Олег мав 33, а Костянтин – 29 років.
Чи є та міра, щоби змірять біль
Матусиного серця, що ховає
Синів своїх, що впали в боротьбі?
За що ж їх, Боже, болем так караєш?
Чому ж не покарав Ти зло оте,
Що знищує народи, покоління,
Світ білий до загибелі веде?
Пошли ж для нас своє благоговіння!
Квітневий день заплакав не дощем –
Сльозами падав у сиру могилу,
Посіявши у душах людям щем…
Ховали двох братів… в одну могилу.
Олег і Костянтин Залізняки,
Обравши кожен шлях собі свідомо,
Були не просто вої – козаки.
Тепер, бач, прибули з війни додому.
Зростали в звичайнісінькім селі.
Пишались ними школа і родина.
Опорою були і для сім'ї,
Та стрілась на шляху лиха година -
Війна, що сколихнула цілий світ,
Покликала їх волю боронити,
Олегові – неповних тридцять літ,
В Донбас помчав орду щоб зупинити.
Не міг не воювати й Костянтин,
Тож на Сумщину поспішав до брата,
Обов'язок щоб виконать святий,
Аби московську гадь з ним покарати.
Чекало їх усе село й батьки,
Дружини й навіть донечка маленька.
Сміливцями були Залізняки,
Молилися за них дружини й ненька.
Ганялася за ними смерті тінь,
Та воїни були таки спритніші.
Чи то допомагали їм святі,
Яких молитва мами вміла тішить.
Брати ж довоювали до весни –
Для наступу приберігали сили,
Та раптом в березневий день ясний
Олега-брата у бою скосило…
Уламками все тіло посікло,
На порятунок жевріла надія.
Квітневий день вже дарував тепло,
Та Костянтин йому вже не зрадіє,
Адже Олег відійде в засвіти,
Посіявши печаль у серці брата.
Впаде шахед на Костю з висоти…
А це для рідних ще одна утрата.
На 'днім щиті зустріло їх село,
Де кожна ними сходжена стежина.
Усе навколо пахло і цвіло,
Сльозами вмились і батьки, й дружини.
Салют трикратний небеса збудив
І нагадав про подвиги героїв.
О, скільки ж їх у нас – таких родин,
Яким злий демон долі перекроїв!
Тепер брати в одній могиді сплять,
Нагадуючи кожному про себе.
Тіла їх отча прийняла земля,
А душі в райському саду на небі.
21.11.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1072570
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 21.11.2026 20:49:46
© дата внесення змiн: 21.11.2026 20:50:25
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|