Ні-ні, не варто вперто гаять час
На мотлох недодуманих думок.
Вони лежать камінням на плечах
Та радості ховають під замок.
Гаптують павутиння із тривог
Та додають у каву гіркоти,
Нав'язуючи з смутком діалог,
Та виринають страхом з пустоти.
А може, варто відчинить вікно,
Аби впустити в дім ранковий схід,
Згадати щось забуте так давно.
Спекти до кави лагідний бісквіт?
Зробити вдих. І промінь кріз імлу
Думок розвіє темний караван,
І, наче дивні руни на піску,
Змахне вітрець печалі у туман.
22.11.26