Розчавлено перестання щодо кохання.
Певно, порожнеча моєї душі - то простір який я залишаю все своє життя для тебе.
Радію коли здається полохати частки, які відкликають твоє зневиддя до;
певно, інколи я полохаю себе думками про сумісне майбутнє.
Певно, інколи хочу втікти від того наскільки багато відчуваю до тебе.
Чому моя душа відбиток залишає, на місці мого тіла, для твоєї тіні;
чому полярна кров не відторгує?
Я ніколи не стримаю правди кажучи, серця тримати не зможу.
Мабуть колись я зможу втішати твоїх дітей та бачити в них твою чарівну суть.
Справді не розумію, що можу залишити від себе рівноцінне наспротив.
Буденно блазень переймається розрадою іншого блазня, іронія грайлива.
Я сподіватися намагаюсь, щодо зкупчення змог та сторог довкілля інших тем, аби ж тільки-но не повертатися до тебе.
Моє сердце зібрало вже стільки тез щодо того, нівичу порив.
Я розчавити-розділити почуттів не зможу, сумно та страшно від відсутності бажання.
В житті моєму жінки дві, одна ним наділила, та ти, що обирає залишатися поруч.
Дякую, Стріче, за тебе.