Віддам світилу жменю ластовиння,
Нехай просочить літепле чоло,
Замружусь так, щоби відбитком синім
Обійстя сонця в очі проросло.
І тіло впустить осяйну заграву,
Разка́ планет, що лине у парад.
Тепер я - сонях, що небес торкає,
І ядерно-просякнутий стократ
Сильніше сонця, всеземного батька,
Бо розганяю тіні на землі.
Дерева і кущі, не хмуртесь, братці,
Я освічу, хоч небокрай стемнів.
Chara Vinna
Світлий вірш!
дякую
