CУБОТІВ, СТАРА ХАТА Душа немов крилата!
Та біленая хата!
Горнися мені , серце
Я чую голос :
мати..
До сина обізвалася
- Іди дому , Сине!
Та..
хата заросла
і та душа полином
Полином! Віковіччя
Трима мене за руки
Моя білена хата!
Матусі муки.муки..
Я відчуваю сина
І доньку, тої неньки
Що тут чека ще й досі
рятунку.
Ой, серденько!
Вже й хата похилилась,
А мати ще чекає
Душа мов України
До сина закликає
Зайди , мій сине знову
В старую нашу хату!
Вклонися сивій пічці
Де випікала мати
Той хліб, що годував
Козацькую Родину
Знайди у пічці цій
Холодную жарину
Та й пічку розпали
Новим вогнем яскравим
Щоб в душі і серця
Вернулась отча Слава!
Щоб вороги й чужинці
Вже тут не керували
І біленую хату
Оту не руйнували!
Під Суботовом хата
На бій благословила
Того, хто в серці Волю
Козацькі має крила!
І захитались поруч
Старезнії могили
Промовила Високая:
-Ізнов мене збудили..
Ан. бук- Стефко
