Я бажаю віднайти
Щастя неземне
Й разом з ним в цім світі йти,
Доки смерть мене
У могилу не зведе.
Я до нього йду.
Серденько мене веде.
Певен, що знайду
Разом з ним я щастя те.
І воно у нім,
Наче квітка, розцвіте.
Буду в неземнім
Щасті жити в світі цім
Неповторну мить
Кожну, що минає в нім,
Доки стукотить
Серце, що його жада.
І уже тоді
В нього не прийде біда
Жодная. Біді
Місця в нім нема. Нехай
Та біда іде
За далекий небокрай,
Що на неї жде,
Щоб кінець їй принести
Там же назавжди
І за нею замести
Всі її сліди,
Щоб лиш в щасті неземнім
Жив не тільки я,
А усі на цім земнім
Світі, вся сім’я
Лю́дська доки ще у нас
В грудях стукотить
Серце крізь невпинний час,
Що, мов птах, летить!
Євген Ковальчук, 30. 12. 2021
